Delictum privatum в контексті національного законодавства
Принцип цивільної відповідальності більшості правових систем світу (нашої в тому числі) базується на ідеї «кожен має відповідати за свої дії». На практиці це має означати, що як завдавач шкоди, так і потерпілий мають усвідомлювати , а при певних обставинах і отримувати в реальності, негативні наслідки , спричинені їх поведінкою. Це положення зафіксовано, зокрема, у Принципах Європейського деліктного права: особа несе відповідальність за умисне або необережне порушення обов`язкового стандарту поведінки. В статтях 1187 та 1188 Цивільного Кодексу України вичерпно виписано відповідальність власників джерела підвищеної небезпеки. Проте практикуючі адвокати підтвердять: у багатьох випадках суди, ухвалюючи рішення по деліктних відносинах, пов`язаних з джерелом підвищеної небезпеки, карають невинну сторону. І роблять це цілком коректно з точки зору чинного законодавства.
Візьмемо приклад, що свого часу потрапив на екрани центральних телеканалів , коли торік 14 вересня двоє дівчат, знехтувавши тим, що зовсім поруч підземний перехід, вирішили здолати проїжджу частину вулиці Хрещатик на Майдані Незалежності методом петляння в суцільному потоці рухомих автомобілів. Абсолютно прогнозований результат для аматорок вуличного екстриму—тілесні ушкодження різного ступеню тяжкості, госпіталізація і час на те, аби подумати про корисність дотримання правил дорожнього руху. Детальні юридичні наслідки цієї історії на тему відносин автомобіля і дівочих тіл мені невідомі. Але будь-який юрист вам скаже, що не виключена можливість, що суд зобов`яже нещасного водія легковика, під колеса якого буквально напросилися дві юні особи, оплачувати обом лікування і відшкодовувати моральну шкоду.
Приклад номер два. Триразовий чемпіон світу з міжнародних шашок латвієць Андріс Андрейко був людиною замкнутою, зануреною у глибини свого внутрішнього світу. Якось він, перебуваючи у глибоких роздумах, через власну неуважність, налетів на працюючий асфальтоукладник . Результатом зіткнення була зламана ключиця чемпіона світу. «Груба необережність» назвав би це простий обиватель, натякаючи на небезпечність пересування пішохода з відключеною увагою. «Деліктні відносини з стовідсотковою перспективою для постраждалого» назвуть це юристи і будь мати цілковиту рацію. І це попри те, що водій був тверезим , сам асфальтоукладник рухався зі швидкість 2 кілометри на годину і технічної можливості різко загальмувати для 10-тонного агрегату не було…
Приклад номер три. До вас у двір, без дозволу, самовільно, ігноруючи табличку попередження, заходить великий любитель собак і під дією алкогольної добродушності починає дражнити вашого бультер`єра. Цілком імовірний наслідок такого спілкування– тварина, втративши терпіння і вичерпавши запас собачої поблажливості до п`яного гостя, відкусить тому пальця, Що чекає господаря собаки і обійстя, до якого заліз непроханий гість? Неприємності і матеріальні витрати, пов`язані з відшкодуванням вартості лікування, протезування, виплатою моральної шкоди. А якщо постраждалим виявився би піаніст, для якого втрачений палець—це фактично втрачена робота, то треба бути готовим, що він має підстави вимагати компенсацію за втрачений заробіток внаслідок повної втрати професійної придатності.
Що є спільного для цих трьох випадків? Спільним є те, що в них обидві сторони( потенційні позивач і відповідач) є постраждалими. Перша — тому, що внаслідок певних процесів люди отримали тілесні пошкодження, фізичні і моральні страждання, порушення звичного ритму життя і т.п. Друга– тому, що громадяни мають нести матеріальні і емоційні збитки , які виникли внаслідок повної відсутності їх вини. Його величність Випадок сам призначив їх «жертвами» відповідних статей Цивільного Кодексу.
До сьогоднішнього дня немає єдності думок з приводу значення вини у цивільних правовідносинах. Якщо з конструкції складу правопорушення вилучити вину, тоді руйнується будівля відповідальності і треба говорити про інше правове явище. Адже у цивільно-правовій відповідальності головним є відновлення порушених прав, а її основна функція—компенсаційна, а не каральна. І ,на мій погляд, проектувати конструкцію вини з Кримінального чи Адміністративного права на деліктні відносини не зовсім коректно. Будучи прихильником принципу «без вини немає відповідальності», вважаю, що відносини відшкодування шкоди, заподіяної в результаті випадкових, невинуватих дій власника джерела підвищеної небезпеки, лише за своєю зовнішньою формою нагадують відносини відповідальності. Я солідарний з тими фахівцями, які кваліфікують обов`язок відшкодування шкоди ні чим іншим ,як засобом захисту порушених майнових інтересів постраждалого, а не заходом відповідальності. Обов`язки відшкодувати збитки, які наступають в порядку ст. 1187 Цивільного Кодексу України—це не відповідальність. Це однобічний владний вплив держави на завдавача шкоди з метою усунення негативних наслідків його поведінки. І цей вплив не містить у собі елементів осуду. Зрозуміло, якщо мова йде про випадки «без вини винуватий».
Ось ще приклад з моєї адвокатської практики. Уночі бригада машиністів потяга «Київ—Полтава» у світлі фар помітила чоловіка, який сидів на рейках колії. Звуковий сигнал і екстрене гальмування не допомогли уникнути непоправного—чоловік загинув під колесами локомотива. Слідство не виявило в діях локомотивної бригади ніяких порушень— машиністи діяли у відповідності з інструкціями і різко зупинити потяг не змогли з технічних причин. Більш того, у крові загиблого виявили значну кількість алкоголю. Проте і в даному випадку спрацював закладений у законодавстві принцип презумпції вини. Власник джерела підвищеної небезпеки—«Укрзалізниця» змушена була виплатити жінці загиблого і його матері-пенсіонерці матеріальну компенсацію, витрати по похоронах та моральну шкоду.
Ідея презумпції вини знайшла своє відображення у цивільному законодавстві більшості країн світу. Законодавство упродовж років еволюціонувало в напрямку більшого гарантування захисту інтересів потерпілих: головне не вина, а принцип обов`язкового відшкодування шкоди . Принцип персональної відповідальності відходить на другий план. Домінуюча ідея—справедливість і відновлення майнового статусу потерпілого. Підстава для виникнення відповідальності – не вина , а наявність ризику, який несе в собі ймовірність виникнення небезпечних для оточуючих наслідків. І коли власник джерела підвищеної небезпеки вступає у правовідносини, пов`язані з таким ризиком, він має усвідомлювати всю глибину відповідальності за наслідки такої діяльності. Як писав колись професор цивільного права Берлінського університету Отто фон Гірке: «Якщо завдавач шкоди не винний, то ще менш винний постраждалий».Проти такого принципу важко щось заперечувати, він максимально захищає інтереси потерпілого. Однак захищає ці інтереси за рахунок невинної сторони!
У американському і англійському деліктному праві існує поняття behavior of the reasonable man, що перекладається як «поведінка обачної людини» . Ця поведінка береться як стандарт при визначенні вини і ступеню вини. Reasonable man завжди передбачає недбалість інших там, де її досвід підказує про високу імовірність чи поширеність чужої недбалості. Виходячи з цього, вина в деліктних відносинах, пов`язаних з діяльністю джерела підвищеної небезпеки, це поведінка , яка позбавлена розумної обачності. Винною можна назвати особу, яка свідомо не вживає застережних заходів, аби уникнути або запобігти шкоди. Але ж, принцип обачності має застосовуватися для обох сторін—і для власника джерела підвищеної небезпеки, і для пішохода. І для водія легковика, що їхав повз Майдан Незалежності, і для двох безтурботних дівчат, що потрапили йому під колеса.
І оцей принцип взаємної обачності, на мій погляд, має бути врахований нашим Цивільним Кодексом , аби посилити відповідальність пішоходів і інших більш слабких учасників дорожнього руху. Звична практика для українських судів—рішення про відшкодування витрат на лікування потерпілого, який через необачність створив ДТП і отримав травми. Якби суди присуджували потерпілому пішоходу, що грубо порушив правила руху, оплачувати вартість ремонту автомобіля, тоді би ситуація, на мій погляд, була би принаймні справедливішою. Інакше у нас в зв`язку з економічним становищем в країні, може з`явитися новий національний вид спорту— кидання перехожих на автомобілі, марки яких можуть свідчити про високий матеріальний статус їх власників.
Володимир Вак, адвокат
Тижневик “Юридичний вісник України” №13(1082)
