Промова адвоката В.І.Вака на захист підсудного А.Вересоцького, що звинувачується у злочині за ст. 171 Кримінального Кодексу України
Шановний Високий Суд!
Найголовніше, на мою думку, питання, яке постає перед учасниками нашого судового засідання, чи можна факт вилучення у винної особи 150 доларів, вважати єдиним і беззаперечним доказом того, що особа, яка вилучила ці долари, мала намір отримати хабаря? “Можна”,-сказав слідчий, висунувши обвинувачення моєму підзахисному Вересоцькому по статті 168,ч.3 КК України.”Ще і як можна”, – підтвердив представник державного бвинувачення, попросивши застосувати до Вересоцького ту ж статтю І68,ч.З. “Не можна”, – говорю я, адвокат Вересоцького, “Ні, не можна “, – підтримує мене в усвідомленні власної правоти Постанова Верховного Суду України від 1 листопада 1996 року, про яку йтиметься трохи пізніше.
Отже, Вересоцький обвинувачується в отриманні хабаря в особливо великому розмірі, поєднаним з вимаганням. Наскільки ж обгрунтованим є висунуте йому обвинувачення? Для того, аби відповісти на це питання, я спробую проаналізувати матеріали попереднього і судового слідства.
Вересоцький, допитаний як підсудний, пояснив суду, що 9 жовтня 1995 року ним були затримані за крадіжку буряків з поля КСП «Сотниківське» гр. Животок та Чередниченко. Аби уникнути правової відповідальності, останні стали пропонувати Вересоцькому бензин, комбікорм, гроші. З метою викрити Животка і Чередниченка ще в одному злочині—дачі хабаря посадовій особі—Вересоцький запропонував кожному з них принести йому 15 жовтня по 250 доларів. Животок і Чередниченко зауважили, що на цей день необхідної суми зібрати не можуть, після чого було досягнуто домовленості, що хабар буде принесено 27 жовтня.
В період з 10 по 15 жовтня Вересоцький неодноразово намагався зустрітися з заступником начальника райвідділу по слідству Турчаніновим, аби проконсультуватись, як процесуально правильно оформити факт пропозиції хабаря. В цей же період він розповів Оксьоненко О.М. і своєму братові Вересоцькому А.П. про дійсні обставини скоєного, зокрема, що він хоче викрити давальників хабаря, а предмет хабаря ( гроші ), які повинні надійти до фонду правопорядку, з дозволу керівництва використати для своїх службових потреб (покупка друкарської машинки, закінчення ремонту службового кабінету). Питання, пов’язані з розкриттям злочину, передбаченого ст.170 КК, а також з наслідками, що можуть настати після засудження винних осіб, Вересоцький обговорював також з працівниками міліції Карасовим і Харченком.
15 жовтня Животок без попередньої домовленості з Вересоцьким, несподіванно для нього, приніс 150 доларів. Оскільки хабаря було принесене значно раніше обумовленого терміну і в значно меншому розмірі, Вересоцький, не знаючи як йому повестись в цій нештатній ситуації, покинув свого службового кабінета, пішовши до працівника міліції Климченка, в присутності якого двічі безрезультатно намагався дозвонитися до Турчанінова. Повернувшись до свого кабінету, Вересоцький запропонував Животку решту обумовленої суми 27 жовтня. Це було зроблено з метою подальшого і повного викриття давальників хабаря. Але через декілька секунд по тому як Животок вийшов з кабінету, Вересоцький був затриманий і у нього було вилучено 150 доларів. Ось такий зміст показань Вересоцького. Які є юридичні підстави не довіряти їм? Та, власне кажучи, жодних.
Але повернімося ще раз до подій 9 жовтня 1996 року. Вересоцький разом з трьома співробітниками міліції Є,І,М. затримують вантажівку з буряками, які були викрадені Животком і Чередниченком. Тобто фактично про крадіжку буряків і про посадовий злочин, який випливає з факту можливого хабарництва, знають як мінімум шестеро, включаючи Вересоцького. Припустимо, що навіть за таких, явно несприятливих для отримання хабаря умовах, Вересоцький все-таки наважився на його отримання. За простою житейською логікою він мав би попросити Є.,І.,та М.аби ті про затримання Животка і Чередниченка мовчали. Але ж він їх про це не просив! І , як встановлено в ході слідства, М. і Є. могли щиросердно розказати своїм колегам, керівництву райвідділу міліції про факт затримання вантажівки краденого буряка. І ніхто б з них навіть не подумав, що тим самим викриває Вересоцького як хабарника. І чи міг Вересоцький, офіцер міліції, людина з середньотехнічною освітою, не розуміти цього? Звичано, не міг. І те, що розуміючи це, він в той же час не просив колег мовчати, свідчить лише про одне–Вересоцький не збирався одержувати хабаря, він прагнув лише викрити хабарників, діючи при цьому, правда, незаконними методами.
Якщо ж піти шляхом зметаної на живу нитку логіки слідчих органів, то виходить, що молодий офіцер міліції, будучи при світлому розумі і добрій пам’яті, який не перебуває на обліку у психіатра, вирішив отримати хабаря від незнайомих осіб у власному службовому кабінеті практично однодоларовими купюрами, знаючи, що його можуть викрити як мінімум п’ятеро. Простіше кажучи, якщо прийняти висновок слідчих органів як істинний, то виникають серйозні сумніви щодо психічного і розумового здоров’я Вересоцького. І тоді без проведення судово-психіатричної експертизи винесення Вересоцькому обвинувачувального вироку по ст. 168,ч.З було б, з моєї точки зору, не зовсім законним.
Якщо ж визнати, що Вересоцький винен лише в провокації хабаря, то всі його дії виглядають логічними і легкопояснимими. Адже не лише здоровий глузд і логіка на боці мого підзахисного, але і всі матеріали справи переконливо свідчать про те, що Вересоцький лише створив умови, які підштовхнули хабародавців, аби надалі викрити злочинців.
Так, свідок Оксьоненко О. М. заявила в судовому засіданні, що підсудний розповів їй за декілька днів до арешту про свій намір затримати давців хабаря, а гроші через Фонд правопорядку використати в службових інтересах і що з цією метою він консультувався з Турчаніновим. Аналогічні показання дав і свідок Вересоцький А. П.
Звичайно, можна критичні поставитись до їхніх показань, враховуючи, що обидва свідки є близькими родичами мого підзахисного і теоретично можна припустити, що вони свідчать, аби допомогти уникнути Вересоцькому заслуженої кари. Але ж і Оксьоненко О. М., і Вересоцький А. П. попереджались про кримінальну відповідальність за дачу неправдивих показань. Проте найголовніше — їхні показання є неспростовними, бо підтверджуються свідченнями інших осіб, які не перебувають з Вересоцьким у родинних відносинах. Свідок Турчанінов В.Ю. підтвердив, що раніше Вересоцький неодноразово консультувався з ним з різноманітних правових питань. 14 жовтня, за день до затримання, підсудний домовився зустрітися з ним наступного дня для вирішення якогось важливого питання. Свідок Карасов підтвердив, що Вересоцький напередодні арешту консультувався у нього з процедури розслідування такого злочину, як хабарництво. Свідок Шмигановський, начальник міліції, свідчив, що він неодноразово відправляв Вересоцького для одержання необхідної консультації до Турчанінова. Свідок Андріяш свідчила, що за декілька днів до затримання Вересоцький звертався до неї з приводу можливості покупки друкарської машинки по безготівковому розрахунку.
Климченко підтвердив, що після приходу Животка Вересоцький заходив до його кабінету і двічі намагався зателефонувати у слідче відділення. Свідок Харченко також дав показання, з яких можна зробити тільки однозначний висновок – Вересоцький не мав наміру отримати хабаря.
Але найголовніший, з моєї точки зору, доказ невинності Вересоцького в отриманні хабаря – це показання Животка і Чередниченка, осіб, запідозрити яких в бажанні вигородити Вересоцького неможливо із зрозумілих причин. Так ось, і Животок, і Чередниченко в один голос заявили, що хабар був принесений раніше обумовленого терміну і в значно меншому розмірі, ніж домовлялися. Аби Животок приніс не 150, а 500 доларів і вручив їх моєму підзахисному не І5-го, а 27 жовтня, то моє прагнення довести неправильність кваліфікації дій Вересоцького мало б, як би це м’якше сказати, вид не зовсім переконливий.
При тих же доказах, що були досліджені в нинішньому судовому засіданні, ще більш непереконливою є позиція слідчих органів, які відмовили задовольнити клопотання про перекваліфікацію дій мого підзахисного зі ст.168 на ст.171 КК України. Обгрунтовуючи свою позицію щодо винності Вересоцького саме в отриманні хабаря, слідчий в постанові про відмову в задоволенні заявленого клопотання оперує двома аргументами. Аргумент перший – Вересоцький в ході давання пояснень, в ході допиту як підозрюваний і обвинувачений не розповідав про свій намір викрити Животка і Чередниченка. Так його про це в перші два дня після затримання ніхто і не питав. Ані полковник міліції Балюк (а.с.11-14), який взагалі незрозуміло коли опитував Вересоцького – до порушення кримінальної справи чи після (якщо після, то це пояснення взагалі не можна розглядати як процесуальний документ).
Ані слідчий прокуратури, який також не поцікавився, для чого Вересоцький брав гроші, бо з’ясовував в перші дні тільки елементи об’єктивної сторони злочину. Вересоцький, в перші два дня після затримання перебував в природному для цієї ситуації стресовому стані, характерному для людини, яка, образно кажучи, за якісь хвилини перетворилась із мисливця в дичину. На його думку через дві тижні він мав би затримати двох хабародавців, десь зовсім поруч були накази про заохочення, можливе фінансове вирішення його службових проблем і всі це, як в кошмарному сні, різко змінюється на наручники і камеру в ІТТ.
Ті особи, яких він хотів спіймати, ловлять його. І затримують його — він це чудово розуміє — все-таки з хабарем. І та обставина, що він не хотів брати собі ці гроші, могло для нього в той момент і не відігрівати істотної ролі. І він не знав, що буде, якщо розказати про фактичні мотиви своїх дій – кепкуватимуть з нього, піднімуть його на сміх, чи поставлять ще під одну статтю? Отож стверджувати, що в показаннях мого підзахисного є протиріччя і непослідовність, як це в завуальованій формі робить слідство, нема ані найменших правових підстав.
Другий і останній аргумент слідства, який доводить, з їхньої точки зору, отримання Вересоцьким хабаря: свій намір викрити Животка і Чередниченка він не погоджував з керівництвом РВВС. Чому ж не погоджував? 3аступник начальника ЯРВВС Турчанінов підтвердив, що Вересоцький домовився з ним про зустріч, аби проконсультуватись з якогось важливого питання. Свідки Карасов, 0ксьоненко, Харченко, деякою мірою і Климченко, підтвердили, що в період з 10 по І5 жовтня Вересоцький намагався зустрітися з Турчаніновим, правда, особливо не наполягаючи на негайності – до 27 жовтня, погодженої дати принесення грошей, – залишалось ще доволі часу. І Вересоцький не припускав і не повинен був припускати – і це переконливо доведене матеріалами судового слідства –що хабаря йому принесуть не 27-го, а 15 жовтня. Інших аргументів, які давали би підстави засумніватися в показаннях Вересоцького, в справі немає і бути не може. Ті ж аргументи, які приводить слідчий орган у виправдання своєї кваліфікації по ст. 168 ч.3, переконливими я назвати не можу . Я сподіваюсь, що вони жодною мірою не вплинуть на думку суду і після об’єктивної оцінки всіх доказів по справі буде прийняте рішення про перекваліфікацію дій Вересоцького зі ст.168 на ст.171 КК. Це буде, на мою думку, і законне і обгрунтоване рішення.
Законним воно буде тому, що воно відповідатиме і букві і духу закону, зокрема п.17 постанови Пленуму Верховного Суду від 29 червня 1990 року «Про виконання судами України законодавства з питань судового розгляду кримінальних справ і винесення вироку», де говориться, що прийняття одних і відхилення інших доказів судом повинно бути вмотивованим. Але ж в справі, як мені здається, немає доказів, які б дали б підставу суду критично поставитись до показань мого підзахисного, до показань свідків Вересоцького А. П., Оксьоненко О. М.. Адже і показання Турчанінова, Карасова, Климченка, Харченка, Андріяша, які фактично підтвердили свідчення Вересоцького В. П., також потребують оцінки, яку робити, ідучи шляхом кваліфікації слідчих органів, надто важко (з моєї, природно, суб’єктивної точки зору). В силу ст.62 КК України і п.18 постанови Пленуму Верховного Суду від 1 листопада 1996 р. № 9 всі сумніви відносно доведеності вини особи тлумачаться на користь підсудного.
У нашому випадку, як мені здається, запліднена не надто високопрофесійними діями слідства, Феміда, може привести на світ правового недоноска. І ми, які тут присутні, нестимемо відповідальність за його появу – адже це сталося за нашої участі. Це те, що відноситься до законності рішення. А справедливим рішення про перекваліфікацію буде тому, що відповідати за нещасних 150 доларів по ст.166 ч.3, де санкція від 10 до 15 років, є жахливого несправедливістю. Тобто за кожні 10 доларів по року ув’язнення! Якщо би особливо небезпечний рецидивіст убив двох чоловік і забрав у них 150 доларів, то закон в цьому випадку передбачає більш м’яку міру покарання – від 8 років позбавлення волі. Тільки наша мудра Верховна Рада приймає такі закони, тільки наші депутати вважають, що хабар, який перевищує 40 гривень, є великим, а хабар в сумі 60 доларів– особливо великим. Тобто пляшка французького коньяку, яку я сьогодні бачив у вітрині мінімаркета, особливо великий розмір хабаря. Переді мною лежить новий КК Росїі, який набрав чинності з І січня 1997 року. Так ось, російський законодавець в ст.290 (отримання хабаря ) визначив, що великим розміром хабаря (особливо великого у них взагалі немає) є сума грошей, яка перевищує 300 мінімальних розмірів оплати праці і покарання за такі дії – ув’язнення на строк від 7 до 12 років.
Тїльки вдумаємось, поважний суд. У них в Росії великий розмір – 300 мінімальних заробітків, у нас–7,5 неоподатковуваного мінімума прибутків громадян, у них за хабаря в 60 доларів можна відбутися великим штрафом, у нас сісти до в’язниці від 10 до 15 років. Невже на Україні хабарництво — явище суспільно небезпечніше, ніж в Росії? Невже наші депутати вважають, що на Україні посадові особи хабарі беруть переважно жувальними гумками, «Снікерсами», носовими хустинками? І лише винятково зухвалі і небезпечні ( такі, як, наприклад, Вересоцький) в окремих випадках беруть особливо великі хабарі – 60,100, 150 доларів – і за це їх треба карати з нещадністю, яка не піддається розумному поясненню?
Шановний Високий Суд!
У відповідності зі ст.6 КК України влада в нашій державі поділяється на законодавчу, виконавчу і судову. Всі гілки влади діють незалежно, допомагаючи одна одній, виправляючи помилки кожної. І якщо законодавець вважає, що особа, що отримала хабаря в сумі 150 доларів, повинна нести таку же відповідальність, як і та, що отримала 150 тисяч “зелених”, то, мені здається, прямий обов’язок судової влади усунути цей явний правний нонсенс, адже така можливість є – це застосування ст. 44, 45, 46-1 КК.
Навіть для неозброєної правовою оптикою зіниці чітко помітно, що Вересоцький є саме тієї особою, на сумному прикладі якого демонструється видимість “нещадної” боротьби з хабарництвом.
Так, звичайно Вересоцький неправий. Ті засоби, якими він намагався викрити хабарників не тільки неприйнятні з точки зору моралі, а й переслідуються законом. Так, йому дуже потрібні були гроші для закінчення ремонту кабінету, для покупки друкарської машинки. Він цілком виправдано, враховуючи наше економічне безладдя, припускав, що з грошей, які є предметом хабаря, і які надійдуть до Фонду правопорядку, йому буде виділена деяка частка на його службові потреби.
І якщо Животок і Чередниченко, яких мені чисто по-людськи жаль, як і Вересоцького, змушені йти на дріб’язкові крадіжки, аби якось звести кінці з кінцями, то й Вересоцький чинить неправові дії, діючи по логіці: «Раз держава не змозі профінансувати потреби міліції, нехай, хоч частково це роблять злочинці». І спробуйте не згодитись з практичністю цієї логіки! Не враховувати це при призначенні міри покарання, з моєї точки зору, не можна.
На цьому, шановний суд, я буду завершувати розгляд чисто юридичних аспектів даної справи і буду просити у вас лише поблажливості до мого підзахисного і думаю, що Ви знайдете немало підстав для цього.
Вересоцький раніше до кримінальної відповідальності не притягувався, його дружина є інвалідом 3 групи ,студентка, чекає дитину. Мати Вересоцького– інвалід 2 групи, мати дружини — також інвалід. Куди не кинь — скрізь проблеми. Складається враження, що Вересоцький і взагалі народився під нещасною зіркою. Якби він вчинив злочин до 11 липня 1995 року, тобто до дня, коли було змінене поняття великого і особливо великого розміру хабаря, то його дії кваліфікувалися би не по ч. 3, а по ч.1 ст.168 і він міг би сподіватися на покарання у вигляді штрафу.
Ваша честь!
Враховуючи все вищесказане, прошу перекваліфікувати дії Вересоцького зі ст. 168 на ст. 171 Кримінального Кодексу( в редакції, яка була чинною до 2001 року-прим. ред.) та призначити покарання, не пов`язане з позбавленням волі.
