Промова адвоката В.І.Вака на захист підсудного В.Полішка, який звинувачується у злочині за ст. 115, ч.2 Кримінального Кодексу України
Шановний Суд, Ваша Честь!
Кінцева мета будь-якого захисту в кримінальній справі – полегшити долю підсудного. Я буду намагатися робити це, привертаючи увагу суду у першу чергу на недоведеність більшої частини обвинувачення, аби вирок був гідний рівня суду, а також до істотних порушень законності, допущених у ході слідства. Але не для того, щоб дискредитувати слідчих, а лише з метою демонстрації необхідності щодо обережності, помірності в покаранні. Я намагатимуся також звернути вашу увагу на ряд обставин, що пом’якшують відповідальність Полішка В.І. у тій частині, де провина його безсумнівна.
Дуже важко, у першу чергу з моральної точки зору, провадити захист по справах даної категорії. Убито дві ні в чому не винні прекрасні молоді дівчини й прийняли смерть вони, як випливає з обвинувального висновку, від рук мого підзахисного.
Але в ці хвилини мене підтримує не лише усвідомлення необхідності виконати свій фаховий обов`язок, але і надія на те, що я якоюсь мірою допоможу вам пояснити, — не виправдати, бо виправдати, це неможливо! — а пояснити поведінку Полішка В.І., яка би дала змогу мені розраховувати на поблажливість з боку суду до нього.
Отже, мій підзахисний обвинувачується у вчиненні злочинів, передбачених різними пунктами ч.2 ст.115 Кримінального Кодексу — у розбої, що спричинив тяжкі наслідки, а також в збереженні і придбанні вогнепальної зброї.
Наскільки ж обгрунтовані пред’явлені йому обвинувачення?
Розпочинаючи аналіз та оцінку доказів, що нібито викривають участь Полішка В.І у вчиненні подвійного убивства, я хотів би насамперед підсумувати ті дані, на яких обгрунтовують свій висновок про винність Полішка В.І. особи, що склали обвинувальний висновок, а також прокурор.
Відповідно до обвинувального висновку і тверджень прокурора, винність мого підзахисного підтверджується: його особистою явкою з повинною, протоколом допиту Полішка В.І. від 16.07.2003 року, протоколом допиту потерпілих Звірковської С.А., Кочерги І.М., Катрича Д.А., Ярмоленка В.Б., протоколами упізнання, в яких потерпілі впізнали в Полішку В.І. людину, що скоїла убивство в кафе «Ледача Віра», протоколом допиту свідка Ісиченко К.І., в якому Полішко В.І. нібито зізнавався в убивствах.
Ці докази прокурор вважає достатніми для визнання Полішка В.І. винним в убивстві й засудження його до довічного ув`язнення.
Розглянемо кожний доказ окремо й визначимо його доказову цінність.
Отже, явка з повинною. Вона була написана Полішком В.І. 16.07.2003 року ( л.с.157 т. 2). Але за 10 днів до цього у відношенні Полішка В.І. було винесено постанову про притягнення його в якості обвинувачуваного за ст.115 ч.2 КК. У силу ст. 96 КПК України явка з повинною — це особисте, добровільне письмове чи усне повідомлення заявником органу дізнання… про злочин, вчинений ним, до порушення проти нього кримінальної справ. Якщо кримінальну справу вже порушено за наявністю ознак злочину, таке повідомлення заявником має бути зроблене до винесення постанови про притягнення його як обвинуваченого. Оскільки постанову про притягнення Полішка В.І. у якості обвинувачуваного по цій справі було винесено до написання ним явки з повинною, то таку явку не можна розцінювати як доказ у справі.
Другий серйозний доказ провини мого підзахисного – протокол допиту Полішка В.І. від 16.07.2003 року та протокол відтворення обставин і обстановки події від цього ж числа. Але чи відповідали закону ці слідчі дії? У силу ст. 45 КПК України участь захисника при допиті Полішка В.І., обвинувачуваного по ст. 115 ч.2, є обов’язковим, інакше порушується його право на захист. Але чи були дотримані права Полішка В.І. на захист при його допиті від 16.07.2003 року і при проведенні відтворення подій справи?
З матеріалів справи стає зрозумілим, що при проведенні цих слідчих дій у якості захисника брав участь директор детективного агентства «Нишпорка», що не має свідоцтва про право на адвокатську діяльність.
Колегія суддів Судової палати з кримінальних справ Верховного Суду України від 10 червня 2003 року визначила, що по даній категорії справ у якості захисника припускаються тільки особи, що є адвокатами, а допуск до таких справ “фахівців у галузі права ” є неприпустимим і свідчать про порушення права обвинувачуваного на захист ( часопис «Адвокат» 2003 рік, №, стор. 50).
Аналогічна позиція закріплена й у постанові Пленуму Верховного Суду України від 23 жовтня 2003 року. У зв’язку з тим, що Полішко В.І. не був забезпечений адвокатом 16.07.2003 року, то й слідчі дії, проведені з ним у цей день, не можна розцінювати як докази його провини.
Найвагомішим доказом провини мого підзахисного, з точки зору прокуратури, є протоколи упізнання Полішка В.І. потерпілими.
Наскільки ж ці слідчі дії відповідали процесуальному законодавству? У силу ст. 174 КПК України “при необхідності пред’явлення якої-небудь особи для упізнання свідкові, потерпілому, обвинуваченому або підозрюваному слідчий спочатку допитує їх про зовнішній вигляд і прикмети цієї особи, а також про обставини, за яких той, хто впізнає, бачив цю особу, про що складає протокол допиту”.
Ні потерпілу Звірковську ( а.с. 69, 75), ні потерпілу Костенко ( а.с.123), ні потерпілого Кочергу ( а.с. 89, 90) ніхто не допитував напередодні упізнання щодо зовнішності і прикметів убивці, по яких вони згодом пізнали Полішка В.І. А потерпіла Звірковська взагалі пізнала Полішка В.І. як людину, яка просила у неї телефон ( т.1 а.с.77), хоча в її допиті немає ні слова про те, що хтось у неї просив телефон.
А щодо потерпілих Катрича й Ямоленка, як було встановлено в судовому засіданні, оперативні працівники міліції надали слідству ведмежу послугу, показавши потерпілим Полішка В.І. ще до проведення упізнання. Отже, протоколи упізнання Полішка В.І. потерпілими є непроцессуальними доказами. Пункт 4 постанови Пленуму Верховного Суду України №7 “Про посилення судового захисту прав та свобод людини і громадянина” від 30 травня 1997 рку стверджує : “згідно з ч. 3 ст. 62 Конституції України обвинувачення не може грунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом. У зв’язку з цим судам при розгляді кожної справи необхідно перевіряти, чи були докази, якими органи попереднього слідства обгрунтовують висновки про винність особи у вчиненні злочину, одержані відповідно до норм КПК України.
Якщо буде встановлено, що ті чи інші докази були одержані незаконним шляхом, суди повинні визнавати їх недопустимими і не враховувати при обгрунтуванні обвинувачення у вироку. ” Тобто, якщо виходити з вимог даного пункту постанови Пленуму Верховного Суду України, то Ви, шановний Суд, у вироку не можете посилатися як на доказ провини мого підзахисного на його явку з повинною, на протоколи його допиту і відтворення , а також на протоколи упізнання.
Інших же переконливих доказів винності Полішка В.І. у справі немає. Так, є показання свідка Ісиченка К.І., старшого оперуповноваженого УКР у Полтавській області, якому Полішко В.І. признавався у вчиненні убивства. Але в силу того, що це визнання не було оформлено відповідним процесуальним документом, його доказове значення дорівнює нулю. Крім того, іншим працівникам міліції в той же день Полішко В.І. говорив, що убивства він не чинив, а це зайвий раз свідчить про непереконливість показань Ісиченка.
Окреме питання — показання Мицикова П.І., що також викриває мого підзахисного в тому, що він знаходився під час убивства у кафе «Ледача Віра». Одне попереднє зауваження. Ви прекрасно розумієте, що в цьому процесі створюється ситуація, за якої захисникові одного з підсудних мимоволі випадає відтінити роль інших підсудних. Таке положення в даній справі диктується законними інтересами захисту. Для адвоката це завжди неприємно. Захист має залишатися захистом, але в подібних випадках такі відступи неминучі.
Коли мова йде про таке хитке, що потребує особливо пильної уваги і обережності, джерело доведення провини , як показання обвинувачуваного, та ще й якщо воно йде від сусіда по лавці підсудних, без того, аби зупинитися на особистості цього сусіда, не обійтися. Ким є той, хто виступає в ролі викривача? Які його суспільна фізіономія, його моральний образ, мотиви його поводження? Чи виступає він як безкорисливий правдолюбець, шукач істини і справедливості чи його викривальні показання продиктовані іншими, менш шляхетними мотивами?
Отже, Мициков – громадянин Росії, житель Краснодарського краю, якому, якщо вірити його показанням, подобається не тільки острів Тузла, але й інші райони України, зокрема, с. Ничипорівка Яготинского району, на території якого він мешкає з грудня 2003 року. Якщо вірити Мицикову, до його появи в с. Ничипорівці не має ніякого відношення ні порушена у відношенні нього в славнозвісному російському граді Бєлореченську кримінальна справа за вчинення розбою, ні його госпіталізація в жовтні 2002 року до хірургічного відділення однієї з російських лікарень із переломами і вогнепальним пораненням ( т.4 л. с.148, 120).
Мициков – людина, яка, якщо йому вірити, дуже слабко «понимайт по-українському», і якій на його вимогу було надано перекладача, послугами якого ця майже не розуміюча нічого українською людина, жодного разу не скористалася. Чи можна покладатися на показання такої особи, як на докази провини іншого підсудного?
Крім того, у судовому засіданні встановлено, що й у Миколи, і у В’ячеслава Полішків темне волосся. По фотороботу, складеному зі слів потерпілих, у ймовірного убивці світле волосся. Припустимо, що потерпілі могли сприйняти світлі волосся, як темні, але навпаки – це , практично, неможливо. Крім того, той же Катрич при упізнанні вказував на наявність на обличчі нападника слідів віспи. У Полішка В. таких слідів немає. Я не буду загострювати увагу Високого Суду, у кого з підсудних є віспинки, і в кого світле волосся.
Із показань потерпілих також випливає, що злочинці спілкувалися між собою на якомусь іноземному діалекті, не характерному для європейських мов. Полішко В.І., як встановлено в суді, іноземними мовами не володіє. У той же час, із показань свідка Рубана, а також із даних, що характеризують осіб, притягнутих до кримінальної відповідальності по даній справі, випливає, що один із підсудних тривалий час учився і мешкав в Адигейському автономному окрузі, і є підстави вважати, що він міг засвоїти адигейську мову не гірше, аніж українську.
Шановний Суд!
Неодноразово допитаний як у ході досудового, так і в ході судового слідства, Полішко В.І. підтверджував, що він не брав участі у вбивстві потерпілих. Як адвокат Полішка В.І. я зобов’язаний вірити його показанням, і як адвокат, я абсолютно упевнений у правдивості його показань. Як нормальна людина з, сподіваюся, нормальною психологією, я не виключаю, що десь В’ячеслав Іванович у своїх показаннях не зовсім переконливий. Але я упевнений в одному: стовідсоткових і достовірних доказів винності мого підзахисного в справі немає.
У матеріалах справи є маса логічно непояснених моментів, що зобов’язують мене як адвоката задатися сакраментальним питанням : «Чому?». Чому вбивця Полішко В.І. показав при відтворенні обставин і обстановки події, що постріли в потерпілих він зробив в упор, хоча експерт у своєму висновку категорично це спростовує? Чому Полішко В.І. зазначив при відтворенні положення однієї з убитих дівчин не в кабінці, а в залі? Невже він міг це забути ?
Чому потерпілі Катрич Д.А. і Звірковська С.А. у період досудового слідства показували, що постріли робив здирник більш низького зросту, хоча різниця в зрості братів Полішків майже в 20 см на користь В’ячеслава? І ніяка сходинка в залі кафе, про яку в унісон заявили в судовому засіданні потерпілі, не могла додати одному брату 20 см у зрості, а в іншого, відповідно, їх відняти. Чому потерпілі усі, як один ,дружно впізнають брюнета Полішка В.І., але по складеному по гарячих слідах фотороботу розшукувалася людина зі світлим волоссям, якого у Полішка В.І. зроду не було?
Чому потерпілі при упізнанні по фотографіях упевнено пізнають Полішка В.І., але не реагують на зображення Полішка М.І. та Мицикова П.І., хоча фотографії цих осіб по нехлюйству слідства знаходяться поруч із фотографіями В’ячеслава Полішка, а потерпілі перед упізнанням описували двох злочинців? Отже, якщо вірити потерпілим, з В’ячеславом Полішком у кафе «Ледача Віра» не було ані його брата Миколи Полішка, ані Мицикова, а була не встановлена слідством особа?
Чому вбивця, бачачи, що потерпілий Катрич залишився живим після пострілу, а потерпілий Ярмоленко взагалі «живее всех живих», роблять смертельні постріли винятково в жінок, залишивши живими свідків – чоловіків? Чому свідок Пасішник А.В. підтверджує, що до нього перед вчиненням убивства з літнього майданчика кафе «Ледача Віра» підходив хлопець із світлим волоссям, хоча за матеріалами справи в той момент на літньому майданчику мали знаходитися винятково два брюнети – брати Полішки Чому потерпілі підтверджують, що один із нападників розмовляв незнайомою їм іноземною мовою?
Шановний Суд! У силу ст. 62 Конституції України і пункту 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 1 листопада 1996 року № 6 усі сумніви щодо доведеності винності особи повинні тлумачитися на його користь. Виходячи з цієї норми закону, необхідно сказати, що як пред’явлені обвинуваченням побічні докази, так і побічні обставини не витримали перевірки в судовому слідстві, виявилися суперечливими і сумнівними і свідчать лише про те, що обвинувачення, пред’явлене Полішку В.І., не доведене.
Ті ж докази, якими оперує орган досудового слідства щодо обгрунтування винності Полішка В.І. у вчиненні убивства, ще з часів римського права одержали ємне визначення “аргументус інвалідус”, тобто «дуже слабкі докази». Отож, я дуже сподіваюся, що ці “аргументус інвалідус” ні в якій мірі не вплинуть на думку суду, і після об’єктивної оцінки всіх доказів у справі буде прийняте рішення про виправдання Полішка В.І. по ст.115 ч.2 КК України. Так як Полішко В.І. не визнає своєї провини у вчиненні подвійного убивства, я не буду аналізувати слушність кваліфікації нібито скоєного ним складу злочину, передбаченого ст. 115 ч.2 КК України. Я упевнений, що Ви, шановний Суд, дасте правильну правовою оцінку таким моментам:
- Чи доведена попередня змова при вчиненні убивства і чи немає тут ексцесу виконавця?
- Чи можливо за даних обставин одночасна кваліфікація дій винних осіб як убивство з користі і з метою сховати інший злочин ( навіть у світлі того, що п.20 ППВС України від 1 квітня 1994 року, як і вся постанова Пленуму, визнані такими, що утратили силу) ?
- Чи можливо вчинення замаху на убивство з непрямим наміром?
На цьому я міг би закінчити свою промову захисника. Але як адвокат, я зобов’язаний також викласти вам, шановний Суд, свої розуміння того, чому і на підставі яких саме даних я можу припускати, що убивство могло бути зроблене не обов’язково руками мого підзахисного.
Полішко В’ячеслав виключно схожий на свого брата Полішка Миколу. Їх відрізняє тільки зріст. Чи могли потерпілі, знаходячись у стресовому стані, в напівзатемненому приміщенні щось переплутати в рості і переплутати В’ячеслава з Миколою? Адже впізнають В’ячеслава за рисами обличчя , за зачіскою, тим часом і риси особи, і зачіска в братів однакові. Чи міг наркоман і ненависний до всіх жінок через зараження СНІДом Микола Полішко вчинити нелогічні і непояснені дії: убити свідків жінок і лишити свідків чоловіків?
Шановний Суд! Показання Полішка В.І., мені, як його адвокату, не дуже подобаються. Вони, і з моєї точки зору, не повною мірою відповідають не лише матеріалам кримінальної справи, але навіть і здоровому глузду. І чим упертіше Полішко В.І.– далеко не дурна людина– наполягає на своїх показаннях, тим більше в мене виникає сумнівів у слушності висновків досудового слідства. А раптом, справді, має місце якийсь неймовірний збіг обставин, і Полішко В.І. нікого не вбивав? Адже, я повторюся, брати Полішки дуже схожі.
Чи можемо ми припустити, що, отримавши явку з повинною, працівники міліції, що здійснили масу процесуальних порушень по даній справі, могли «допомогти» потерпілим, які сумнівалися, впізнати Полішка В’ячеслава. Зразковий сюжет можливого опрацювання потерпілих неодноразово знаходив відображення в нашій пресі. Стандартний аргумент працівника міліції: « Ось, дивіться, явка з повинною. Ця сволота в усьому зізнавалася. Не переживайте, це точно він. От його фотографія, подивитеся уважно, щоб не схибили». І після цього ведуть потерпілого на упізнання. Чи можна в нашій суперправовій державі виключити такий варіант?
Шановний Суд!
Якщо Ви на 100% упевнені у винності Полішка В., то, можливо, він і заслуговує на ту міру покарання, що запропонував прокурор. Але якщо ж мої, аж ніяк не риторичні, питання «чому?» хоч ледве вселили у Вас сумніви, і Ви упевнені в його винності на 99 %, то я прошу Вас: нехай ці сумніви притримають караючу руку і вирок ваш не буде таким жорстким як просив прокурор і шановні потерпілі. Адже немає нічого страшнішого, більш несправедливого, аніж засудження невинного.
Для того, аби Полішко В. був засуджений, необхідна повна, непохитна, закінчена впевненість у тому, що убив, він, і ніхто інший. А такої впевненості у мене немає, тому що в промові прокурора і матеріалах кримінальної справи я не знайшов відповідей на ті запитання, які я задавав 5 хвилин тому.
Підсумовуючи все сказане, я прошу, аби підсудного Полішка В. по ст.115 ч.2 КК України виправдати, а по сукупності інших пунктів обвинувачення призначити покарання, що відповідає характеру і ступеню суспільної небезпеки, скоєної моїм підзахисним.
От ті аргументи, які я вважав за необхідне навести на захист підсудного Полішка В.. От ті доводи, які я вважав за необхідне протиставити тому всьому, що ви тут чули в промові представника державного обвинувачення. От ті резони, які я прошу врахувати під час обговорення , коли в нарадчій кімнаті ви будете виносити вирок. Я упевнений, що Ваш вирок буде і законний, і справедливий.
Від себе хочу додати, що для Полішка В. із його запущеним туберкульозом міра покарання не буде мати великого значення. Для нього що 10 років позбавлення волі, що 15, що довічне ув`язнення — результат практично один: відтермінована страта. Але найстрашніше для нього, якщо вирок відніме в нього право сказати: «На моїй совісті немає людських життів»
