Рухаємося до судів Лінча?
«Це—судилище! Суду тут немає! Ви—не суд! Ви—фарс! А головуючий—злочинець, фашист, кат, самозванець, клоун, аморальна людина…».
«Хто вам дав право ображати суд!?— з обуренням перебив цей монолог головуючий засідання, суддя Вищого Адміністративного суду М.П. Зайцев.
«Ваша честь, я суд не ображаю. Я всього-навсього дозволив собі процитувати слова Юлії Володимирівни Тимошенко, що вона ними «нагороджувала» мого довірителя, суддю Печерського районного суду м.Києва , який розглядав її справу в 2011 році. Причому робила це, на відміну від мене, в хамській манері і сидячи», –відповів автор цих рядків.
Чому я зупинився саме на цьому епізоді ? Процитувавши багатство лайливої лексики підсудної щодо судді, я прагнув, аби колегія ВАСУ зрозуміла, що має відчувати суддя, якого систематично принижують в ході процесу. І по реакції М.П.Зайцева стало зрозуміло: якби Ю.Тимошенко судив хтось із членів колегії ВАСУ, екс-прем`єрка опинилася би під вартою значно раніше, аніж при значно терплячішому судді Печерського районного суду.
Але Ю.Тимошенко судив досить ліберальний суддя. В результаті було створено небезпечний прецедент: у суді можна поводити себе, як завгодно. Заздалегідь вибудуваний меседж « судді продажні» санкціонує і виправдовує будь-які прояви неповаги, хамства, погроз, насильства стосовно судді. Суддя—крайній у всьому. Несе іміджеві, моральні і нерідко фізичні збитки. Не прокурори, які часто виступають рушіями висмоктаних з пальця процесів, не політики, які зазвичай є основними «замовниками» таких справ, не журналісти, які, не зважаючи не етику і презумпцію невинуватості, призначають винного ще до судового засідання. Відповідає за все суддя, який іменем держави виніс вирок.
Правозахисник, голова Ради координаторів ГО «Вартові закону» Олексій Вєренцов у статті, опублікованій у львівській «Ратуші», зазначив: «Трансляція по телебаченню окремих епізодів судового процесу звинувачення екс-прем’єр-міністра Юлії Тимошенко для багатьох наших громадян стала прикладом поведінки в залі під час слухання справи». До «газової справи» Ю.Тимошенко судову систему України так ніхто низько не опускав. Вона публічно запалила «бікфордів шнур» відкритої агресії до судової влади, яку засуджували навіть європейські партнери. Факти тиску на суддів і втручання у здійснення правосуддя набули системного та відвертого характеру. Електронні та друковані ЗМІ рясніють від повідомлень про ексцеси в судових залах, які практично перетворилися в зону фізичного конфлікту. Ось деякі з них: « На Миколаївщині прихильники звинуваченого заблокували суддю в залі засідань і заявили, що продовжать чинити тиск на суддю протягом всієї ночі». « У Солом’янському суді міста Києва після рішення суду у справі … активісти заблокували суддів і прокурора». «…Одному із суддів активісти зв’язали руки, дали потримати гроші та сфотографували поряд з опудалом судді з табличкою “Я брав хабарі”. На суддів почали нападати на вулицях, до помешкань суддів намагаються проникнути групи агресивно налаштованих людей, які підбурюють людей до насильницьких дій відносно суддів та навіть їх родин, як це було у випадку з суддями Печерського районного суду С.І. Смик , Х.А.Гладун , І.В, Литвиновою. Особливо «не пощастило» суддям саме цього суду, який за територіальною ознакою має розглядати найрезонансніші справи, підготовлені Генеральною прокуратурою України. Саме його рішення, що часто не співпадають з політичними очікуваннями влади, дають підставу для безвідповідальних публічних заяв, що потім тиражуються всіма ЗМІ .
Деякі народні депутати, високопосадовці органів виконавчої влади та прокурори публічно, з відвертою неповагою коментують і критикують судові рішення, заявляють про їх неправосудність, хоча ці рішення в установленому процесуальним законом порядку не скасовані. Багато хто бачив відео з зали суду, розміщеного в мережі Інтернет, де народний депутат І.Мосійчук погрожує судді Вінницького міського суду І. Курбатовій: (“я зроблю все, щоб Ви не працювали”) та говорить про наміри зриву судового засідання (“я тобі не дам проводити засідання”).
До Ради суддів України надходять численні офіційні звернення з судів усієї України з проханням надати захист та забезпечити фізичну можливість справляти свої повноваження. Лише вибірково перерахую лише деякі з них (цитата з відповідного рішення РСУ): «… Звернення судді Ржищівського районного суду Київської області Керимова Р. В. (щодо загрози незалежності, погроз фізичною розправою йому та членам родини, неможливості здійснення правосуддя), звернення судді Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська Браги А. М. (звернення щодо загрози незалежності судді, вчинення тиску на суд), звернення Голови Роменського міськрайонного суду Сумської області Яковець О. Ф. (щодо загрози незалежності судді, вчинення тиску з боку обвинуваченого Косенка О. О.), звернення судді окружного адміністративного суду м. Києва Кротюк О. В. (щодо здійснення тиску стороною у справі позивачем – Всеукраїнська громадська організація “Комітет конституційно-правового контролю України”), звернення судді Ленінського районного суду міста Дніпропетровська (щодо загрози незалежності судді, вчинення тиску з боку обвинуваченого), звернення судді Хортицького районного суду міста Запоріжжя Бондаренко І. В. (щодо здійснення тиску стороною у справі через звернення до Люстраційного комітету міста Запоріжжя) тощо». Найпоширенішими та такими, що набувають системного характеру, є випадки дій громадських організацій, об’єднань або груп громадян, учасників судового процесу, які супроводжувались заходами відвертого тиску на суддів, що саме по собі є порушенням вимог частини другої статті 126 Конституції України (вплив на суддів у будь-який спосіб забороняється).
Громадські активісти та вільні слухачі, все охочіше вдаються до протиправних дій: влаштовують пікетування судів та грубо порушують правила поведінки в судовому засіданні. За даними сайту Судової влади України court.gov.ua останнім часом від пікетувальників потерпали Печерський, Оболонський, Голосіївський районні суди міста Києва, апеляційні суди низки областей. Мабуть, не тому, що їм нема куди себе діти, тисяча силовиків несли службу з охорони Оболонського районного суду м.Києва під час розгляду справи батальйону «Торнадо».
У зв`язку з цим хотілося би процитувати 63-й пункт з рішення ЄСПЛ « Санді Таймс» проти Сполученого Королівства»: «Якщо спірні питання обговорюються публічно і в такий спосіб, що громадськість може передчасно зробити свої висновки стосовно них, існує небезпека втрати довіри до суду. Крім того, якщо люди звикають до псевдопроцесів у ЗМІ, із часом це може спричинити невизнання суду єдиним органом, створеним для вирішення правових спорів».
Професія судді є однією з найскладніших юридичних професій. Працювати в фокусі конфлікту, під тиском відповідальності за наслідки своїх дій, усвідомлюючи, що винесене рішення чи вирок—це обов`язково невдоволені, роздратовані чи ображені, психологічно дуже нелегко. Говорю вам як людина, яка свого часу скуштувала «суддівського хліба». Жоден суддя не застрахований від помилок. Разом з тим я розділяю позицію щодо необхідності здійснення судової реформи. У зв’язку з цим хочу процитувати п. 13 Резолюції Парламентської Асамблеї Ради Європи: «Асамблея засуджує той факт, що судова система України систематично використовується неналежним чином іншими гілками влади, а найвищі посадові особи не виконують рішення судів, що свідчить про руйнування цієї ключової демократичної інституції. Незалежне та неупереджене правосуддя є передумовою існування демократичного суспільства, що керується верховенством права. Звідси — гостра необхідність проведення комплексної судової реформи».
До діяльності українських судів можна висловити чимало претензій. І цілком обґрунтованих. Але ж у нас зараз інших судів просто нема! Не впевнений, що внесення елементів суда Лінча в діяльність українських судів зусиллями низки громадських організацій і активістів, буде належно оцінене в Європі та приблизить нас до омріяних висот правової держави. Насамкінець наведу текст свого клопотання до суду , нещодавно підготовленого мною у зв`язку з розглядом вельми резонансної справи:
«… Враховуючи значну політичну складову даної справи, суб`єктний склад осіб, які нібито вчинили інкримінований злочин, вважаю за необхідне провести розгляд справи в іншому районному суді м.Києва так як безпосередній розгляд справи в Печерському районному суді зможе викликати значні негативні наслідки з огляду на упереджене ставлення низки сучасних політиків до його діяльності .
Так, міністр внутрішніх справ А.Аваков публічно висловився про те, що «необхідно закрити Печерський суд і по факту закриття його знести , як Бастілію». З таким же сценарієм—зруйнувати Печерський суд як символ — солідаризувався і народний депутат С.Власенко. До цього радикального дуету долучився народний депутат України А. Геращенко, який зумів внести конкретику у спосіб руйнації , заявивши: ще одне таке рішення і на місці Печерського суду буде згарище. Проте народний депутат О.Ляшко, на відміну від А.Геращенка, пропонує механічний спосіб —зрівняти з землею за допомогою бульдозера (відповідні витяги з Інтернет-ресурсів щодо закликів про знищення державного майна додаються).
Зважаючи на непрогнозованість владних політиків, а також їх депутатську недоторканість, не можна виключити, що розгляд цієї справи може призвести до деструктивних дій по завданню шкоди державній установі.
За таких обставин існує ймовірність, що судді Печерського районного суду м.Києва з метою недопущення руйнації приміщення суду, який має архітектурну цінність, перебуваючи в стані крайньої необхідності, можуть винести по даній справі рішення, які не будуть відповідати вимогам діючого законодавства та порушать права мого підзахисного. В зв`язку з цим прошу розгляд справи провести в іншому, аніж Печерський , суді м.Києва».
Як не прикро, але далеко не всі вловили в цих словах іронію. Чимало було і тих, хто такий варіант розвитку подій сприйняв всерйоз. І у них були на те підстави…
Володимир Вак,
Керівник адвокатського об`єднання «Вак та партнери»
газета”Юридичний вісник України”,№36,9–15 вересня 2016р.
